bgzychbg0

Прилуцька районна бібліотечна система рекомендує:

Голодомор - книга 1

Голодомор 1932-1933 років є трагічною сторінкою нашої історії, яку за наслідками можна назвати геноцидом українського народу періоду XX століття.

Від Голодомору 1932-1933 років на Прилуччині постраждали близько 100 населених пунктів.

Прізвища 4256 мешканців Прилуцького району включені до Національної книги пам’яті жертв Голодомору.  Ми повинні врахувати той факт, що реальні цифри є значно більшими… 

В населених пунктах району встановлено 30 пам’ятних знаків на вшанування пам’яті жертв Голодомору.

 

Пальоха Катерина Григорівна 1922 р.н., смт. Ладан

    Голодомор застала в 10 років. Спочатку жила з вітчимом і матір'ю в с. Боршна в старенькій хатині. Вижили всі завдяки винахідливості вітчима. Він добудував подвійну стіну, де сховав залишки зерна. Клунок квасолі, який залишався у хаті в нас відібрали.Згодом ми фперебралися у Ладан. Був у мене маленький казанок, з яким ходила у пошуках їжі. Никала поміж комунарами: хто що не доїв, яку юшку - зливала собі у казанок. Роздавали їм і по кусочку хліба, але його не залишалося. З тим і поверталася додому. Раз не донесла, хлопці відібрали і з'їли. Довго плакала, але розуміла, що сльозами горю не допоможеш. Збиралася, і знову - в дорогу. Колись надумала піти до дядька в Голубівку, йти було важко - заважав голод. Ось побачила перед собою чоловіка, який ледве переступав з ноги на ногу. Зупинився. Ноги підкосилися. Сів. Я продовжувала йти. Пішла і тільки тоді зрозуміла, що він мертвий... Людей вмирало багато. Трупи скидали по декілька одразу і присипали землею. Ями копати було нікому, а ті що залишилися не мали на це сил. 

 

Маслин Пелаггя Якимівна, 1913 р.н., смт. Ладан.

     Тяжко згадувати ті страшні події, які довелося пережити. Сльози горло здавлюють. До 1932 року в нас в господарстві було все: коні, корова, свині, кури, гуси. Потім почалося розкуркулювання і все це в нас забрали. Щотижня приходили і перекидали догори дном все господарство, шукаючи, чи нічого ми не сховали. Пам'ятаю одного разу знайшли жменьку квасолі у вузлику під піччю і ту забрали, їсти було нічого. Рвали листя з липи, калачики, пасльон і пекли з них оладки. Деякі односельці ходили по хатах і просили їсти. Траплялися випадки, коли люди заходили до хати, просили їсти, а через  деякий час їх знаходили мертвими на вулиці. У полі були колгоспні катати з картоплею, куди ми всі по черзі ходили з мамою. Було позгинаємося і рачкуємо по землі. Де були катати, назбираємо в торбину трохи картоплі і мерщій тікати додому. А дома вже гнилу картоплю зрізаємо, чистимо. Мати додасть полови та якогось листя і спече які-небуть млинці... Всі ми трималися, як могли. Тому, дякуючи Богу, в нашій родині ніхто з голоду не помер.  

 

Єфименко Марія Борисівна, 1922 р.н. с. Подище

     На період голодомору у нашій сім'ї було 5 чоловік: батько, мати і троє дітей. Приховати нічого не вдалося. Батько насипав невелику діжечку зерна й закопав під клунею, прикривши зверху соломою. Знайшли. А як жити далі? І не вижили б, коли б не корова.  Молоко врятувало всіх нас від голодної смерті. Висушені листки з липи і смородини перетирали на боршно і поливали молоком. З гречаної полови пекли гречаники.  Мати і батько були дуже пухлі й слабі, а нас, мабуть, жаліли і віддавали більшу частину цієї скупої їжі, тому ми не були пухлі, у мене лише навесні попухли ноги. А коли  пішли працювати в колгосп, пололи буряки й сапували інші культури, то трохи відійшли . У колгоспі давали шматок хліба й миску юшки. На той час багато людей ішли працювати в колгосп лише заради того шматочка хліба.

 

Гриценко Ольга Оераміена, 1918 р.н. с. Подище

     Жили ми удвох з матір'ю, батько рано помер. На той час ми були "середняками" і нас розкуркулили, але, на щастя, зі своєї хати не виселили. У 1933 році ми даже голодували. У нас забрали усі запаси, які ми з матір'ю заховали. У клуні ми викопали яму, поставивши невелику бочечку, засипали зерном, закидали землею, потрусили соломою, але знайшли і забрали. Сипали зерно навіть прямо в солому, думали хоч там не знайдуть, але все-одно знайшли, змусили прибрати солому і зібрати зерно. Не залишилося в нас нічого. Дуже важко було, у мене вже почали пухнути ноги. Рятувалися тим, що рвали з дерев, які цвіли, квіточки, сушили й товкли, заливали водою й пили. У 1934 році я пішла працювати в колгосп, де давали одну дерев'яну ложку боршна на одного чоловіка, олії - одну чайну ложку.  Працювали в колгоспі лише заради пайка.

Розроблено в рамках проекту «Freedom»