bgzychbg0

с. Білорічиця

Чудові краєвиди милують око, зустрічають на дорозі каштани, пахнуть липи й акації, а луг уквітчаний буйним цвітом квітів. Це – Білорічиця. Раніше село називалось Вейсбахівка, від назви річки. Так її іменував колишній землевласник Вейсбах, німець за походженням. Вперше село згадується в 1629 році. У 1717 році Білорічицю купив граф Вейсбах. Власниками села були й офіцер Ізмайлівського полку О.Гампф, полковник І.Корбе, дім якого відвідав Т.Г.Шевченко разом з Яковом де Бальменом та братами В. і М. Закревськими. Т.Г.Шевченко написав у селі лист до М.Маркевича, тим самим залишивши слід про себе і про село Білорічицю в місцевій історії. У 1945 році село Вейсбахівку перейменували на Білорічицю. По суті тільки зробили переклад з німецької.
 
А ще знаменита Білорічиця, що з 1873 року вона була власністю О.Волконської-Рахманової – доньки декабриста С.Волконського. У 80-х роках ХІХ століття Рахманови побудували всі житлові будинки. У Білорічиці жив і працював Олександр Юлійович Ягн – архітектор, художник і майстер художньої кераміки. Це за його проектом збудовані палац, готель, флігель, пекарня, церква у маєтку Рахманових.
 
 Об’єкти для огляду:


 

Миколаївська церква (маєток Рахманових-Волконських, XIX ст.)
 
Прилуцьке село Білорічиця відоме десь з 1600-го року. Щоправда до 1945-го воно звалося Вейсбахівка – певно що від прізвища одного з власників, російського генерала від кавалерії, київського генерал-губернатора Йогана-Бернгара Вейсбаха. Пізніше ці землі перейшли до офіцера Ізмайлівського полку О. Гампфа.

Завдячуючи наступному власнику село входить до списку шевченківських місць. Поет побував тут в 1844-му, дорогою з Качанівки, куди він їздив по гроші Тарновського за портрет Миколи Рєпніна. В ті роки маєток у Вейсбахівці належить петербурзькому полковнику Івану Корбе, теж знайомцю й до певної міри спонсору Шевченка.

В маєтку Тараса Григоровича вже чекає ще кілька приятелів, зокрема – Яків де Бальмен. Більше ніж чітку уяву про те, як вся компанія проводила час, дає колективний лист до Миколи Маркевича, підписаний і Шевченком:

Ми, по милости Господней, гетьман, повеліваємо вам — деркач в сраку! — щоб ви — генеральний обозний! — прибули до нас сьогодня, коли можно, а не то завтра — у Безбуховку — до гетьмана.

Т. Шевченко, рукою власною
Полковник компанійський — Корба.

Января 22-го дня, року 1844-го.

Всередині палац і флігель розписував художник В.М.Соколов, товариш О.Ягна по навчанню. Зберігся в Білорічиці лише флігель, в якому зараз відкрито церкву. Талановитих художників тут і поховано. Раніше були і склепи, але за часів Радянської влади все це знищено. В саду Рахманових серед яблунь і груш була збудована дерев'яна церква. Біля церкви була капличка, в якій жив служитель і охоронець церкви. На північ від маєтку був посаджений парк: сосни, берези, верби, серед яких багато галявин. На галявинах влаштовували гуляння. Парк зберігся і донині.  Працею багатьох людей були викопані (вручну) два штучні ставки. А посередині ставка Ревня насипано два острови, на яких посаджено дерева. Славився маєток Рахманових і великою бібліотекою. Кожного року в селі влаштовувалися ярмарки.
Чимало переказів і легенд пов'язані з Білорічицею. А скільки неповторних скарбів уже ніколи не зможемо ні побачити, ні почути! То ж, поки не пізно, поки є час, відроджуймо свою історію, дбаймо про скарби нашого краю.
 

Розроблено в рамках проекту «Freedom»