Минають місяці, ідуть роки... Час стирає навіть найміцніше каміння. Але живе на землі село Обичів, село древнє і по - своєму красиве.

Розташоване воно в мальовничій місцевості: річка Удай, ставки, ліси, гаї, чагарники, зелені килими шовковистої осоки. Про походження назви села існує дві красиві легенди. Коли Удай був судноплавною рікою, то кораблі мали звичку приставати до берега прямо в цьому місці. І ось якийсь Пугачов, пропливаючи біля села, назвав цю пристань "обычным местом". З того часу і пішла ця назва.

Друга легенда розповідає про те, що козаки, пропливаючи Удаєм, щоразу зупинялися на перепочинок і нічліг в одному й тому ж місці "за обычаем", за звичаєм. Ще сивоголові старі люди говорять, що зупинялися вони на острівці, який був серед Удаю. Але згодом він злився з сушею і на ньому виникло перше поселення обичівців. Зараз дана місцевість називається Старий Обичів.

Якщо вірити переказам про Пугачова, то першими поселенцями були його люди. На кутку Старий Обичів людей і досі називають пугачами.

Перша згадка про Обичів датується 1629 роком. До складу полкової сотні село належить з 1659 року. Іван Мазепа в 1691 році віддав с. Обичів прилуцькому полковому осавулові Семену Федоровичу.