bgzychbg0

с. Полонки

Серед густих лісів, оперезане, наче стрічкою, синьооким Удаєм, загубилося село Полонки. Назву свою село взяло від слова «ополонки» – у річці Удай водилася риба (вона, до речі, не перевелася й дотепер), і зимою прорубували багато ополонок: чи то для вилову риби, чи також для прання. Але є й інша версія пояснення назви села: Полонки – в низині, наче в ополонці, низько.

 Об’єкти для огляду:

  

 

Свято-Михайлівська церква (с. Полонки)

- унікальна історично-архітектурна пам’ятка кінця 18 століття, святиня і гордість села. На території церкви розташований колодязь з чудодійною водою. Однак основна цінність споруди полягає у невеликому ковчезі з часткою мощів десниці святителя Димитрія, митрополита Ростовського.

Історія церкви Храм споруджений в 1777–1779 роках (за деякими даними – в 1720 році) на гроші сина священика Олександра Шило. Цікаву історію має найбільша цінність, яка зберігається в стінах церкви – частка мощів руки Димитрія Ростовського. Десниця святителя, відірвана гробовою кришкою при відкритті мощів священномучеником Арсенієм 21 вересня 1752 року, зберігалася в Ростові у срібному ковчезі в ризниці Спасо-Якового монастиря окремо від мощів святого. На початку 20 століття за збігом обставин святі мощі потрапили до Чернігівської області. Понад 70 років рука знаходилася у чернігівській родині, яка зберігала і оберігала її. 3 жовтня 2002 року з благословення митрополита Антонія мощі в урочистій обстановці були розділені на три частини і одна з них була передана громаді Свято-Михайлівської церкви села Полонки при великому зібранні прочан і духовенства. Частка мощів Димитрія Ростовського сьогодні творить дива, хворих зцілює від недуг. Поблизу храму знаходиться чудодійне джерело. Колодязь освячений, почищений. Багато людей стверджують, що вода з нього чудодійна та допомагає при хворобах. В будівлі помітні традиції народної дерев'яної архітектури Лівобережної України. Мурована триглава тридольна церква з прямокутною середньою ділянкою, до якої приєднуються грановані вівтар і притвор. Це один з найбільш досконалих храмів доби українського бароко. Однак дещо пізніше зовнішній вигляд споруди значно змінився: при царському правлінні підлогу в ній вимостили кольоровою плиткою, були добудовані бокові бані і значно збагачений фасад храму. Сьогодні саме ця ліпнина стала візитною карткою Полонківської церкви. Декоративні рами з карнизами якнайкраще прикрашають прямі стіни кам'яної будівлі. До початку 2000-х років було зроблено капітальний ремонт, відреставровано інтер'єр, відновлено розписне склепіння. Як доїхати Свято-Михайлівська церква знаходиться на околиці поселення Полонки Прилуцького району. Дістатися до нього можна з міста Прилуки дорогою, що йде через селища Івковці, Ладан, Журавка. 

 

 

Цілюще джерело Божої Матері і Архангела Михаїла
 
Щоб добратись до джерела, необхідно спуститися в яр, де стоять каплиця і купальня. Каплиця була побудована над джерелом, щоб не засмічувалося, а для самого ж джерела побудували невеликий колодязь. З нього, через спеціальний жолобок, вода тече в резервуар, а звідти - до купальні, яка стоїть трохи далі, і була побудована для того, щоб цілюща вода не пропадала даремно, а йшла на користь людям. У купальні також є своєрідний «колодязь», трохи більше попереднього, щоб міг окунутись дорослий чоловік.

Коли з'явилося джерело, невідомо, оскільки немає ніяких письмових згадок про нього. Ще до революції біля нього була капличка з іконою Богородиці, а біля ікони горіла незгасаюча лампада. До джерела щорічно здійснювалися хресні ходи з освяченням води і проводилися молебні в посуху, після яких майже одразу починався дощ. У радянські часи все це було зруйновано. Залишилося тільки джерело. І тільки в 2002 році спільними зусиллями парафіян було відновлено споруди. Відновили також і традицію хресних ходів з освяченням води двічі на рік: після святкової літургії в свято Живоносного джерела і на свято Чуда Архістратига Михаїла (19 вересня). 

dz1 dz2 dz3


 

Печера "Лук'янова" (c. Полонки)
 
Є поблизу Полонок й утаємничене місце. Це – стародавня печера, яка називається Лук’янова. У цій печері жив самітником праведник Лук’ян. Допитливі дітлахи не раз перевіряли всі виходи, знаходили деякі речі. Кажуть, що Лук’ян своїм усамітненням протестував проти переслідувань церкви владою.
Старовинне невелике село Полонки живе, не зникає з карти. Б’ють життєдайні джерела у святій криниці. І живий народ, коли живі святині.
 

Розроблено в рамках проекту «Freedom»