c. Радьківка
Недалеко від с. Обичева з давніх давен, ще за Павла Раковина, який придбав «покупкою хутор за млинком, прозываемый Радьковщина» стоїть невелике, все в зелені садків село Радьківка. І закріплене воно було за Павлом Раковичем 4 березня 1709 р. „власною рукою” гетьманом Іваном Скоропадським. А назва (за переказом) пішла від першого поселенця Редьки. З часом Редьківка змінилася на Радьківку. Рід Раковичів володів цією місцевістю 200 років.
Навколо села з давніх давен шуміли густі ліси. Взагалі Радьківка - наче в підкові лісів. І кожен ліс має свою назву. Ліс Липина - багато лип. Бахтіяровщина – від землевласника Бахтіяра. Камені - за оповідями - в цей ліс шведи привезли камінь і позначили місце, де заховали золото. Багато було охочих віднайти скарб, але при розкопках нічого не знайшли.
Об’єкти для огляду: |
Свято-Вознесенська церква
Прилучани пишаються своїми святинями – майже в кожному селі є своя церква, до якої місцеві жителі звертаються щоб розділити свою радість або печаль. Посеред дрімучих лісів Прилуччини, в селищі Радьківка, стоїть велична красуня — Свято-Вознесенська церква.
Вона була побудована у XIX сторіччі за кошти місцевого поміщика, колезького асесора, Федора Раковича. Потурбувався благодійник щоб церква була високохудожньо оздоблена, як по архітектурі, так і по живопису. Спеціально запрошений академік писав іконостас і фрески, які дивом збереглися до нашого часу.
Остання літургія відлунала в діючому храмі понад 20 років тому, однак церква ще й нині дивує випадкових подорожніх довершеністю архітектурних форм та всеохоплюючою, майже відчутною БожоюБлагодаттю. Місцеві жителі розповідають дивні історії і вірять в чудодійні властивості цього храму та його фресок.
Восени 2009 року Синодом Української Православної Церкви Київського Патріархату прийнято рішення «благословити відкриття Свято-Вознесенського чоловічого монастиря на базі храму Вознесіння Господнього».